Про те, що на острові Караорман в румунській частині дельти Дунаю чимало екзотики, дізнався ще при першому його відвідуванні у 2000 році, коли вивчав етнографію українців єдиного тут однойменного села. З тих пір суттєво зменшилась кількість населення, однак не зменшилось бажання підтримки Союзом українців Румунії культури і української мови. 8 листопада на храмовий празник Святого Дмитра відбулося відкриття і освячення приміщення для зібрань місцевої сільської громади, проведення різноманітних заходів, у тому числі і популяризації знань про історію і культуру українців Караорману, ну і, звісно ж, унікальних особливостей місцевої природи. Тут не дивує зустріч з фазанами на краю села, корів без супроводу пастухів на відстані кількох кілометрів від найближчих господарств. До того ж рідкісної сірої української степової породи, яка зберіглась лише на цьому острові. Та ще легендарний ліс Караорман, з яким безпосередньо пов’язана назва села і острова. Він і дотепер зберігає реліктові ознаки. Весною під час розливу Дунаю в лісі, коли рівень води підвищувався до одного метра а то і більше, можна ловити рибу. Влітку можна бачити переплетіння ліан на стовбурах дерев. І вікові дуби. Таких залишилося не багато. Кілька 300-400-літніх. Одному із них 700 років. Крім величі, що виділяє його серед інших, з дубом пов’язані легенди про життя козаків у цьому краї. Це природньо, адже він дійсно свідок появи перших козаків. Стоячи біля нього, по особливому сприймаєш окремі слова і фрази тутешніх українців з ужитку 18-19 століття, неологізми на кшталт «вибити», тобто сфотографувати, словяно-романські словотворення такі як «скузайте», тобто «звиняйте», пробачте, та інші, яких не почуєш в Україні. Можна ще багато переповідати, але краще побачити і почути під час живого спілкування. Можливість є.
