У суботу на надвечір’я, як колись, пішов до лісу, щоб принести декілька гілочок «маю». Щоправда, не знайшов потрібного дерева, приніс гілки ясеня. Походження слова, ймовірно, від назви місяця, ймовірно від дієслова маяти, тобто прикрашати. Принаймні так можна розуміти слово зі старовинного пісенного фольклору. Це свято – Зелене свято – входило до найбільш популярніших разом з Різдвом, Великоднем і Купайлом. Тепер від цього складного комплексу обрядодій залишився звичай прикрашати оселю зеленню. І той поступово зникає. А в давнину, ще у ХІХ столітті їх було набагато більше.
Зелені свята – язичницька назва Трійці – знаменували початок літа. В його основі культ дерева і квітів. За цим формулюванням ховається потужний пласт вірувань, відгомін яких, принаймні у нас на Кодимщині, частково зберігся і мотивує до пошуку пояснень предметів, атрибутів, дій. Наприклад, чому не використовували зелень, якої достатньо у кожному селі, а йшли до лісу. Чому до лісу? Дерева і рослини були в уявленнях слов’ян окремим світом. Вважалось, що душі померлих наприкінці весни переселялись до лісу. Він був і місцем богів, які жили у кронах дерев, тому у лісі, святих гаях люди могли поспілкуватися ще й з богами, а принесена гілка з лісу означала запрошення духа предка, божества до своєї оселі. Звісно ж, для щастя і добробуту.
Однак і там не кожне дерево вважали «маєм». У нас за «май» вважали клен. В Україні «маєм» були й інші дерева. Чому клен відповісти не просто. Можливо тому, що клен у нас, на відміну від інших, досить рідкісне дерево, тому і вважалося особливим.
Прикметна ще одна деталь. По «май» у ліс в кінці 50- х – початку 60-х років ХХ століття ходили переважно діти. Є підстави вважати, що раніше до лісу ходила молодь. Та це окрема тема і окремий комплекс обрядодій, від яких все ж дещо залишилося. Йдеться про русалії, гонити шуляка, водити куму, як в Загніткові. Отож збираймо, друзі, перлини нашої української спадщини.
